Re: Загадка древних "укров". белорусы малороссы
Добавлено: 26 май
Рябинко а ты окудо взялсо с тобой дискуссию никто не вел ...
Сайт скорее всего жидовский, модерируют скорее всего тоже жиды, но и тупых арийцы по налазили как мухи на дерьмо, не одно мое утверждение ими не опровергнуто, да и оппоненты и не пытались это делать, тупо как биороботы повторяют заученные мантры, книги по истории никто в руки не брал, выводы делаются по ранее услышанным или увиденным "толкованиям" истории, безусловно на этом форуме много и правдивой и полезной для славян информации (если бы этого не было наивные и доверчивые славяне сюда бы не заходили), но она приправляется просто нереальной ложью ...
И какой радостью модераторы и гуру сайта называют тупых славян "гойскими долбоебами" им это наверное доставляет неимоверное удовольствие, а тупых, наивные славяне еще и гордятся этим, фу ...
Об этом очень хорошо сказал Великий украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко:
У всякого своя доля,
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком -
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою,
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазорі в печінки, -
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята: "Нехай, каже,
Може, так і треба".
Так і треба! бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! немає!
Шкода й праці. Схаменіться.
Усі на сім світі -
І царята, і старчата -
Адамові діти.
І той... і той... а що ж то я?
Ось що, добрі люди:
Я гуляю, бенкетую
В неділю і в будень.
А вам нудно! жалкуєте!
Їй-богу, не чую,
І не кричіть! Я свою п'ю,
А не кров людськую!
оттуда же:
...Ото дурний! а ще й битий!
На квиток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!...
О Москве:
...Сміх і сльози! От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А берег ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як то воно зробилося
З калюжі такої
Таке диво... отут крові
Пролито людської -
І без ножа. По тім боці
Твердиня й дзвіниця...
О Петре 1 и Екатерине 2:
...А на коні сидить охляп,
У свиті - не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує, - от-от річку,
От... от... перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
П е р в о м у в т о р а я.
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той п е р в и й, що розпинав
Нашу Україну,
А в т о р а я доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою?
Тяжко, тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історію України.
Стою, замираю...
А тим часом - тихо, тихо
Та сумно співає
Щось таке невидиме ...
О казаках
... "Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію,
А мене послали
На столицю з козаками
Наказним гетьманом!
О боже наш милосердний!
О царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
І в темній темниці
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах. - Царю! царю!
І бог не розлучить
Нас з тобою. Кайданами
Скований зо мною
Навік-віки. Тяжко мені
Витать над Невою....
о неньке
...України далекої,
Може, вже немає.
Полетів би, подивився,
Так бог не пускає.
Може, Москва випалила
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили -
Нашу славу. Боже милий,
Зжалься, боже милий".
Та й замовкло; дивлюся я:
Біла хмара криє
Сіре небо. А в тій хмарі
Мов звір в гаї виє.
То не хмара - біла пташка
Хмарою спустилась
Над царем тим мусянджовим
І заголосила:
"І ми сковані з тобою,
Людоїде, змію!
На страшному на судищі
Ми бога:закриєм
Од очей твоїх неситих.
Ти нас з України
Загнав, голих і голодних,
У сніг на чужину
Та й порізав; а з шкур наших
Собі багряницю
Пошив жилами твердими
І заклав столицю
В новій рясі. Подивися:
Цер[к]ви та палати!
Веселися, лютий кате,
Проклятий! проклятий!"
и это почитайте
...Як то тяжко той насущний
Люди заробляють.
От і братія сипнула
У сенат писати
Та підписувать - та драти
І з батька; і брата,
А меж ними і землячки
Де-де проглядають.
По-московській так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку
Цвенькать не навчили
По-німецькій, а то тепер
І кисни в чорнилах!
П'явки! п'явки! може, батько
Остатню корову
Жидам продав, поки вивчив
Московської мови.
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі.
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені!.. Плач, Украйно!
Бездітна вдовице!
а это о моей Земля о Святой Украине:
... Летим, Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зострічає...
І нема тому почину,
І краю немає!
Ніхто його не додбає
І не розруйнує...
Читайте великороссы Вам это полезно ...
Сайт скорее всего жидовский, модерируют скорее всего тоже жиды, но и тупых арийцы по налазили как мухи на дерьмо, не одно мое утверждение ими не опровергнуто, да и оппоненты и не пытались это делать, тупо как биороботы повторяют заученные мантры, книги по истории никто в руки не брал, выводы делаются по ранее услышанным или увиденным "толкованиям" истории, безусловно на этом форуме много и правдивой и полезной для славян информации (если бы этого не было наивные и доверчивые славяне сюда бы не заходили), но она приправляется просто нереальной ложью ...
И какой радостью модераторы и гуру сайта называют тупых славян "гойскими долбоебами" им это наверное доставляет неимоверное удовольствие, а тупых, наивные славяне еще и гордятся этим, фу ...
Об этом очень хорошо сказал Великий украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко:
У всякого своя доля,
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком -
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою,
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазорі в печінки, -
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята: "Нехай, каже,
Може, так і треба".
Так і треба! бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! немає!
Шкода й праці. Схаменіться.
Усі на сім світі -
І царята, і старчата -
Адамові діти.
І той... і той... а що ж то я?
Ось що, добрі люди:
Я гуляю, бенкетую
В неділю і в будень.
А вам нудно! жалкуєте!
Їй-богу, не чую,
І не кричіть! Я свою п'ю,
А не кров людськую!
оттуда же:
...Ото дурний! а ще й битий!
На квиток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!...
О Москве:
...Сміх і сльози! От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А берег ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як то воно зробилося
З калюжі такої
Таке диво... отут крові
Пролито людської -
І без ножа. По тім боці
Твердиня й дзвіниця...
О Петре 1 и Екатерине 2:
...А на коні сидить охляп,
У свиті - не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує, - от-от річку,
От... от... перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
П е р в о м у в т о р а я.
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той п е р в и й, що розпинав
Нашу Україну,
А в т о р а я доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою?
Тяжко, тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історію України.
Стою, замираю...
А тим часом - тихо, тихо
Та сумно співає
Щось таке невидиме ...
О казаках
... "Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію,
А мене послали
На столицю з козаками
Наказним гетьманом!
О боже наш милосердний!
О царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
І в темній темниці
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах. - Царю! царю!
І бог не розлучить
Нас з тобою. Кайданами
Скований зо мною
Навік-віки. Тяжко мені
Витать над Невою....
о неньке
...України далекої,
Може, вже немає.
Полетів би, подивився,
Так бог не пускає.
Може, Москва випалила
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили -
Нашу славу. Боже милий,
Зжалься, боже милий".
Та й замовкло; дивлюся я:
Біла хмара криє
Сіре небо. А в тій хмарі
Мов звір в гаї виє.
То не хмара - біла пташка
Хмарою спустилась
Над царем тим мусянджовим
І заголосила:
"І ми сковані з тобою,
Людоїде, змію!
На страшному на судищі
Ми бога:закриєм
Од очей твоїх неситих.
Ти нас з України
Загнав, голих і голодних,
У сніг на чужину
Та й порізав; а з шкур наших
Собі багряницю
Пошив жилами твердими
І заклав столицю
В новій рясі. Подивися:
Цер[к]ви та палати!
Веселися, лютий кате,
Проклятий! проклятий!"
и это почитайте
...Як то тяжко той насущний
Люди заробляють.
От і братія сипнула
У сенат писати
Та підписувать - та драти
І з батька; і брата,
А меж ними і землячки
Де-де проглядають.
По-московській так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку
Цвенькать не навчили
По-німецькій, а то тепер
І кисни в чорнилах!
П'явки! п'явки! може, батько
Остатню корову
Жидам продав, поки вивчив
Московської мови.
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі.
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені!.. Плач, Украйно!
Бездітна вдовице!
а это о моей Земля о Святой Украине:
... Летим, Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зострічає...
І нема тому почину,
І краю немає!
Ніхто його не додбає
І не розруйнує...
Читайте великороссы Вам это полезно ...